Автобус мчить гладенькою асфальтною дорогою, а я пильно вдивляюся в дорожні знаки, читаючи назви населених пунктів. Хоч би не пропустити… Ось і воно, село, яке тягнеться вздовж річки Стохід та автомобільної траси на кілька кілометрів. Будинки один за одним, школа, магазини. І маленька біла хатинка, до якої я часто нині заходжу уві сні.
О, дайте крила хто-небудь мені,
Найду кохання, що пропало
десь в імлі.
Воно згасає і стає, як тінь.
Я ж заберу його у світлу
далечінь.
Я купую собі обнови,
Моя шафа битком набита,
Я не їла хліба з полови,
То чому маю Бога гнівити?
Бо не їздила в лімузині,
МАНЕВИЧЧИНИ
У мирі і сонячних днях.
Були у них мрії чудові,
І в кожного – зоряний шлях.