жовтня

22

Понеділок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

90-річний Іван Радіонович Шишолик до цього часу із ностальгією пригадує молоді роки, коли їхня сім’я проживала на хуторі Вістрів, який був в однойменному урочищі по дорозі до села Карасин. Він вважався  найбільшим  з усіх дев’яти хуторів, розташованих навколо села. Тут проживало 25 сімей – майже 150 осіб.
Заснувався він після проведення польською владою земельної реформи. Наділи хуторян були в одному масиві – це орна земля, сінокіс і пасовище. Спочатку тут переселенці зводили тимчасові і господарські будівлі, а вже потім перевозили сюди свої хати.
Багатодітна сім’я була працьовитою, а батько, Радіон Климович, вмілим будівельником, тому гуртом спорудили гарні будівлі. Затратили вони багато праці і на викорчовування від чагарників підвищених ділянок для збільшення наділів. 
Бідні поліські грунти вимагали удобрення, тому мусили тримати худобу, крім зернових і картоплі сіяли льон та  коноплі для домотканого одягу. Взимку вивозили гній на поля, перевозили сіно по замерзлому болоті з дальніх сінокосів, очищали наділи від заростей, виготовляли і ремонтували господарський реманент, заготовляли дрова, перевозили вантажі за наказом влади, доглядали худобу, молотили і мололи зерно.
Жінки терли льон і коноплі, пряли, ткали, шили, вишивали і виконували безліч домашніх справ. Особливо важко було зимою прати одяг, бо після  визолювання у жлукті його потрібно добре виполоскати у прорубаних в озері ополонках та вибити прачем. 
- Дуже багато сільськогосподарських робіт було навесні, вистачало їх влітку і восени. А ще у весняно-літній період потрібно було запастись на цілий рік матеріалом для поліської взувачки – постолів, - вертається у минуле Іван Радіонович. - Отож, коли з лози уже легко можна було здерти лико, вирушали на Ошицькі болота не тільки хуторяни, але і жителі села, рубати лозу та здирати лико. Принісши на плечах його додому, сушили, потім ножем вирівнювали край лика і в’язали у верчі, які зберігались на горищах. Для святкових постолів лико дерли із тонкої молодої липи. Вміти плести постоли мусив кожен поліщук, як і вити волоки до них.
Молодь поєднувала працю із відпочинком та розвагами. Дівчата збирались на вечорниці до когось із хуторян, де пряли, вишивали і співали пісень. Хлопці мусили забезпечити вечорниці лучиною, якою тоді світили в хаті. Весною і влітку збирались на співи і танці прямо на вулиці. За проханням  молоді на хутір приходили музиканти з Карасина або сусідніх хуторів.
Веселою зимовою розвагою було катання на льоду крутилкою, яку робили хлопці. На вбиту посеред льоду палю навішували довгу жердину, до одного кінця прикріпляли сани, а другий кінець крутили хлопці, намагаючись так розкрутити сани із дівчатами, щоб ті повипадали звідти.
- Ми радо зустрічали свята, до яких готувались заздалегідь, – виймали зі скринь святковий одяг, пекли, варили святкові наїдки, - розповідає Іван Радіонович. – Завжди планували до кого підемо у гості після служби в церкві, чи кого запросимо до себе. Особливо раділа святам молодь, бо це спілкування з друзями, знайомство хлопців з дівчатами, танці та молодіжні гуляння. Вістрів був єдиним хутором, через який проходила вулиця, обабіч якої стояли хати, що потопали весною у квітучих садках. 
З приходом у 1939 році радянської влади хуторяни продовжували працювати на своїх землях. Колгосп у селі утворили всього з двадцяти господарств, працювали вони  і на панських землях.
Надзвичайно важко стало жити в роки війни, коли до осель хуторян ночами приходили якісь озброєні люди, забирали продукти, худобу, одяг. Почастішали тоді випадки крадіжок. Німецька поліція змушувала здавати молоко та звозити  сіно у приймальний пункт в селі.
Не стало легше і після визволення села від німців, бо для потреб фронту необхідно було здавати встановлену кількість зерна, картоплі, сіна, які возили на станцію.
- Коли йшли бої за Ковель, всі, хто мав підводи, перевозили туди військові вантажі, - каже хуторянин, - я возив ящики зі снарядами під самий Ковель. Через село та хутір постійно рухались війська і техніка, тому зобов’язали селян різати і возити деревину та вимощувати на Карасин і Нову Руду «лижнівку».
Після закінчення війни у районі був створений ліспромгосп, який масово заготовляв деревину для відбудови шахт Донбасу. Тут довелось  попрацювати лісорубом  і йому.
У 1947 році в селі утворили колгосп, в який у 1948-му змусили вступати і хуторян.
- Скільки було плачу на хуторі, коли до нього забирали коней і волів, вози, сани, розбирали клуні для будівництва колгоспних господарських будівель, - пригадує Іван Радіонович. - Були забрані всі більші земельні  ділянки. Пам'ятаю, як разом  із кількома десятками косарів косив хутірські сінокоси вже для колгоспу.
Навесні 1951 року у військкоматі вручили повістку про призов до армії. З Луцька ешелон з призовниками 28 діб діб тягнувся на Далекий Схід. Чомусь тоді "західняки" служили саме там. Івану разом зі своїми земляками із села Городок Миколою Дубровським та Якимом Лайтером випало служити на острові Сахалін.
Їхня військова частина у містечку Углегорськ була своєрідним військовим радгоспом, де вирощували овочі на дуже родючій землі, якій так дивувались  поліщуки. Крім військових занять та праці на полях, доводилось навантажувати і вивантажувати кораблі. Жили в казармах-бараках, які обігрівались великими залізними бочками-буржуйками.
- Після трьох років і восьми місяців служби, вночі приїхав у Маневичі і дізнався, що наша хата вже в селі, - каже мій співрозмовник. - Вдома розповіли, як силоміць змушували хуторян переїжджати в село, розкриваючи солом’яні стріхи. Уже не розбираючи хати, за допомогою лебідки та по колодах перетягли хату на нове місце, де вона стоїть і нині.
Влаштувався працювати лісорубом у Глубоцьке лісництво. 28 років пропрацював лісником. Спочатку у Маневицькому лісгоспі, а з утворенням Городоцького ЛГ – в Городоцькому лісництві. В 1961 році збиткові колгоспи північної частини нашого району були реорганізовані в підсобне господарство новоутвореного лісгоспу. Лісокультурами почали засаджувати малопродуктивні і піщані землі, пустирі, деякі пасовища. Для цієї мети на території його обходу в урочищі Засники заклали чималий розсадник. Довелось Івану Радіоновичу створювати лісопосадки на колишніх нивках.
Нині ж на колишньому хутірському полі у Вістрові виріс уже високий ліс, як і на інших ділянках, які довелось йому садити. Проте болить колишньому лісівнику, що нині соснові ліси масово всихають через пошкодження жуком-короїдом. Що ж станеться з лісом? Чи врятуємо його для нащадків?
На території його обходу було озеро Глинське – улюблене місце відпочинку жителів села і численних рибалок. Сюди в 1970-их роках з’їжджався весь наш район на святкування Дня молоді, тут постійно проводились районні туристичні зльоти. Озеро зариблювали, потім керівництво задумало вирощувати тут вугрів, мальків яких завозили аж із Шацьких озер. Перші роки господарство (та і місцеві вудкарі) мали чималі улови. Однак вугор під час нересту виїдав ікру інших риб і раків, сам же не розмножувався. Тож незабаром його виловили. На додачу хтось із шоферів «Сільгоспхімії», приїхавши сюди пізно ввечері, щоб скупатись, вирішив ще й помити автоцистерну. Невідомо чи саме від цього, але риба тоді почала масово гинути.
З досвіду прожитих років Іван Радіонович каже, що природа потребує обережного і розумного ставлення до неї, як і люди - доброзичливості  один до одного.
У 2004 році прихожани нашого храму довірили Івану Радіоновичу бути церковним старостою. З того часу він є опорою і підтримкою настоятеля храму. Дбає про благоустрій подвір’я, заготовляє паливо для храму, організовує проведення суботників по прибиранню територій двох сільських кладовищ. З його ініціативи відремонтовано та огороджено Хрест-фігуру, що стоїть у центрі села на роздоріжжі.
Михайло РОМАНІК,
с. Прилісне.
На фото: хата Радіона ШИШОЛИКА із хутора Вістрів; встановлення металевої огорожі біля Хреста-фігури, яка виготовлена на замовлення  Івана Івановича Романіка (березень 2008 р.).

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua