липня

21

Субота

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Нещодавно народний аматорський чоловічий ансамбль «Маневицька сотня» районного Будинку культури разом із настоятелем Свято-Успенського храму с. Оконськ, капеланом та волонтером Олександром Лановим, директором ДП «Поліське ЛГ», головою районної спілки ветеранів АТО на сході України Андрієм Яциною повернулися із зони АТО. Про поїздку та враження від неї розмовляємо із сотником ансамблю Степаном Нечипоруком.
– Колективне бажання поїхати на Схід у нас виникало ще з 2014 року, – говорить Степан Іванович. – Неодноразово рвалися туди поїхати, навіть намагалися використати особисті зв’язки, які вели аж до генерального штабу. Але з причин від нас незалежних, а це загострення військових дій, часта зміна лінії розмежування, бо ще не було Мінських угод, не вдавалось цього зробити. Та й ніхто не хотів брати на себе відповідальність за наше життя, оскільки тоді надто частими були обстріли нашої території із важкого озброєння. Тож раніше така поїздка так і не відбулась. Проте для усіх членів ансамблю все ж побувати в зоні АТО залишалось справою честі. Неприпустимо і негоже, щоб такий колектив як наш, що виконує патріотичні українські народні та козацькі, стрілецькі, повстанські пісні, в яких славимо козацтво, українське воїнство, що захищало нашу державу, і не доніс ці пісні до наших теперішніх захисників.
Саме завдяки ініціативі Олександра Ланового, який постійно проводить волонтерську та духовну роботу на Сході та знає усі найбезпечніші маршрути, творчому колективу й вдалось реалізувати свій давній задум. До поїздки також долучився учасник АТО Андрій Яцина, який потурбувався про мікроавтобус. Постійно був на зв’язку  заступник командира одного із підрозділів, маневичанин Володимир Лисковець.
Їхати на передову до хлопців без гостинців артистам було не з руки, тож вирішили звернутися за допомогою до місцевих підприємців.
– Зазвичай, до кого не зверталися, усі свої пожертви робили із задоволенням, як тільки чули на що вони були потрібні, – продовжує Степан Нечипорук. – Хтось давав гроші, хтось виділяв продукцію чи речі, необхідні для військових. Хоча були й неприємні моменти. Звернувшись до двох маневицьких підприємців, не отримали нічого. А один із них, як тільки почув в чому справа, взагалі заявив, що «я плачу податки, то звертайтеся з такими проханнями до влади». А ми кажемо, що ми українці, що ми єдині в боротьбі із ворогом. Вистачає гнилі і у нас. Та й усі проблеми у нас найчастіше через нас самих. Можливо, негативне враження не було б таким великим, якби не звернулися до   підприємців-іноземців, які провадять свою господарську діяльність у районі – поляка Славіка Полковського «Агрофрукт» та литовця Едвінаса Дзялтуваса «Екома». Вони без зайвих слів виділили кошти. От і є про що задуматись. 
7 грудня мікроавтобусом на 18 місць артисти вирушили у дорогу.
– Звичайно, що було важко їхати, бо все вільне місце було заставлене речами, а тому часом просто не вистачало свіжого повітря. Та й ще з таким зростом як у мене було не просто долати 1200 км майже добу лише в одну сторону, – продовжує мій співрозмовник.
Маршрут пролягав по Луганській та Донецькій областях, по населених пунктах в районі Світлодарської дуги. Там зустрічалися із нашими бійцями: співали та  розмовляли. 
– У Попасній нас зустрів наш земляк – заступник командира 108-го окремого батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади майор Володимир Лисковець, – продовжує сотник. – Була зустріч та розмови із солдатами. Вони показали озброєння нового та старого зразків, роз’яснили ситуацію, яка склалась, показали, як облаштували свій побут. 
За словами Степана Нечипорука, бійці задоволені, що останнім часом забезпечення озброєнням та технічним оснащенням поліпшується, поступають нові зразки техніки. Пальним, продуктами харчування і одягом забезпечені нормально. Побут облаштовують своїми силами: мають лазню, душову, налагодили прання машинками. Та найголовніше, що наші захисники мають бойовий піднесений дух та впевненість у своїх силах.  
– Розповідали хлопці, що останнім часом поліпшується ставлення місцевого населення до наших військовослужбовців, – продовжує Степан Іванович. – Про це сьогодні не прийнято говорити, але хлопці відверто розповідали, що «добру» славу у перші дні протистояння заробили окремі добровольчі батальйони. Тепер, кажуть, потрібно повертати хороше ставлення і доводити, що українські військовослужбовці високопрофесійні та порядні люди. З кожним разом вони помічають як добрішають люди, а місцеві умільці намагаються допомагати і часто на безоплатній основі, пояснюючи, що хочуть жити саме в Україні. 
За той час, що маневицькі артисти були в зоні АТО, бачили приблизно ту ж картину, що і з екранів телевізора. Тож переконані, що в основному передається об’єктивна інформація про події. Звісно, що на екрані все виглядає гарніше, ніж у житті. 
– Виявляється, що на передовій багато жінок, – говорить артист. – І дивує, що вони такі веселі і жваві, а в їхніх очах стільки оптимізму. Весь час посміхаються, хоча живуть в умовах далеких від ідеальних. Якось заїжджаємо в одну із частин, а вартовий говорить: «Наші дівчата цілий день бігають, як ті квочки, і від дзеркал не відходять. Ждуть вас із нетерпінням. Що з ними, адже такого ніколи не було».  
Концерти відбувались у польових умовах, озвучення маневичани везли своє. Приймали «Маневицьку сотню» у козацькій формі дуже добре, бо, як говорив мій співбесідник, хлопці дуже скучили саме за живою українською піснею.   
– Вони не просто слухали, а ковтали кожне слово, – продовжує Степан Іванович. – А дівчата стояли обійнявшись, і було видно, як їх брало за душу. А коли пішли запальні пісні, то танцювали не лише дівчата, а й хлопці. А потім позабирали дівчат і почали їх кружляти у танці. Сприймали нас дуже тепло. 
«Вибачте, що не можемо залучити весь особовий склад, бо багато хто на чергуванні», – казав російською один із командирів, – говорить Степан Нечипорук. –  Тож в одному місці на концерті було біля 50-ти чоловік, в іншому трохи більше. «Але ви не переживайте, ці хлопці, коли відпочиватимуть разом із тими, хто був на виїздах та чергуваннях, обов’язково поділяться своїми враженнями. А ці ластівки (показує на дівчат), першими усе всім розкажуть».
Ночували артисти разом із бійцями. Степан Нечипорук потрапив у чотиримісне приміщення, де було вільне одне ліжко. Перед сном поспілкувався із Сашком «Циганом». 
– Навіть не думав, що про нашого Володю Лисковця так гарно відгукуються його підлеглі. «Циган» відзначав, що він надзвичайно порядний офіцер, відстоїть кожного солдата, заступиться, завжди справедливо та об’єктивно розбереться у ситуації. А потім додав:  «Побільше б таких офіцерів було у нашій армії». Приємно це було чути, адже це говорив донеччанин, а не наші хлопці із Волині. І така думка про нього залишиться на все життя і її ніхто ніколи не змінить. Взагалі у хлопців там по-особливому загострене почуття справедливості. Говорять просто, але прямо і влучно. Вони упевнені у своїй справі і добре її вміють робити. Дійсно дотримуються Мінських домовленостей - бачили це на власні очі, і відкривають вогонь лише у відповідь. Вражають їхні слова: «Ми із цим усім впораємось, і рано чи пізно все буде добре, головне в Україні розібратися в іншій війні -  із корупцією, яка пронизує все суспільство і ту ж армію. Бо навіщо стільки покладено життів, щоб нічого не змінилося».  
Оскільки до наших позицій було близько 700 метрів, то не скрізь можна було фотографуватися та користуватися мобільними телефонами. Серед приємних несподіванок була зустріч із бійцем-земляком, старшим чоловіком, воїном-«афганцем» Дмитром Щербачуком із Кам’янухи, який нині проживає на Вінниччині. 
Аби якось віддячити за подаровані приємні миті в одній із частин артистам вручили подяку від командування бригади. Цінним подарунком став тризуб, викладений на дерев´яній дошці із автоматних гільз.  
Повертаючись додому, маневичани зупинилися на заправці на околиці м. Слов’янськ. А оскільки поруч було кафе із столиками на вулиці, вирішили трошки підкріпитися. 
– Саме у той день сину о. Олександра виповнилось 18 років і, вітаючи іменинника, якому батюшка подзвонив по телефону, ми гуртом заспівали «Многая літа», – ділиться Степан Іванович. – Через мить до нас підбігає місцевий чоловік Василь і починає зі мною обійматися. А потім говорить російською: «Я чого прибіг, бо почув як ви співаєте. Але вас почув не тільки я, а там вас слухають і інші» й показує на вікна багатоповерхівок. «Дякую вам за такі пісні». Він був настільки розчулений, що на очах з’явилися сльози і міцно тиснув руку. Коли я відповів йому, він ще із ще більшим захопленням: «То ви мене почули?». Кажу, що ми вас чуємо і хочемо, щоб  і ви нас чули… 
Поїздка завершилась, але ще тривалий час маневичани ділитимуться враженнями  від побаченого, а бійці ще довго наспівуватимуть уривки вподобаних пісень. І одні, і другі будуть чекати на нові зустрічі… 
Сергій ГУСЕНКО.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua