серпня

20

Понеділок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Вже понад рік минуло з того часу, як зупинилося серце уродженця с. Оконськ Олександра Гнатовича Ткачука, у мирному житті механізатора, а в час проведення АТО – снайпера військової розвідки військ спеціального призначення Національної гвардії України. Серце, яке боліло не тільки за долю країни, а й за кожен колосочок знівеченого вибухами хлібного поля. 
«Тепер я не фотографуюся з хлопцями... Спостерігаю, яка краса, як сходить сонце. У мене багато знімків пшеничного поля. Годинами дивлюся,  як вітерець колише  пшеницю. На моїх очах набирається сили колос. Дозріває, міняє колір. Я механізатор, люблю ниву, хочу збирати врожай, зустрічати сонце, милуватися світом, просто жити… Але не дають... Боюся, що така ситуація затягнеться надовго», – ці слова сестра Таїсія почула від свого брата Олександра, коли він прийшов у відпустку під час служби в АТО. А в його телефоні  було мало воєнних світлин. На більшості фото –  краса сходу і заходу сонця, налите колосся пшеничного поля.
Олександр Ткачук народився в Оконську. Закінчив там початкову школу, потім навчався в Маневицькій ЗОШ № 2, а вже випускником 9-го класу був у своїй рідній новозбудованій Оконській школі. Професію тракториста хлопець здобув у Маневицькому професійно-технічному училищі. Далі – строкова служба у Київській області в спецназі. Групу строковиків готували для виконання різних військових завдань. Кожен відповідав за певну ділянку роботи. Олександр найкраще володів зброєю, запис у військовому білеті – снайпер військової розвідки. За час служби зарекомендував себе відповідальним, товариським, дисциплінованим. Там він зустрів своє кохання, одружився і лишився жити у с. Козинці Бородянського району, працював механізатором у науково-дослідному інституті картоплярства в м. Немішаєве.
28 серпня 2014 року Олександр зателефонував рідним в Оконськ і повідомив, що він у військкоматі.
– Чому ти сам пішов? У тебе ж сім'я, син! – в розпачі спитала сестра Таїсія. 
–  «У кожного сім'я, діти. Біда у нас… Моє місце там...», – відповів брат, який став ще більш впевненим у правильності свого рішення після того, як почув від працівників військкомату, що таких людей, як він, вони шукають по всій країні.
Потім був місяць посиленої підготовки у військовій частині піді Львовом – і на схід. 
- Не встигли зайняти позиції під Вуглегірськом – потужний обстріл, і перші втрати в батальйоні. Почалося пекло війни... Домовилися передзвонювати хоча б по кілька хвилин зранку і ввечері. Які то були дні… Одна думка: «Як він там?», - ділиться болючими спогадами Таїсія Гнатівна.

Новини переглядала по всіх каналах, по карті відзначала, де був брат. А чи знала, де він? Лише відчувала, що там, де дуже гаряче. Якось він стурбовано сказав: «Сусідній блокпост знищили, горіла земля… У нас боєприпасів залишилося на півгодини. Якщо не підійде підмога, нас не буде...» Я впала на коліна перед іконами і молилася. Просила Бога, усіх святих вберегти наших воїнів. Коли збігла година,  не помітила. Аж дзвінок: «Ми врятовані, підійшла регулярна армія, а ми в інше місце відійшли» – ці спогади написала сестра Таїсія в присвяченому братові нарисі  «Тільки залишися живим...», який був надрукований в газеті «Нова доба» 12 листопада 2016 року. 

Виконував Олександр Ткачук  бойові завдання в Луганській та Донецькій областях. На всі питання рідних, Олександр здебільшого відмовчувався, переводив розмову на інше, або ж казав: «Ми не маємо права нічого розповідати». Знали тільки, що позивний у нього був «Борода», щоразу, виконуючи завдання як снайпер групи військової розвідки, він дотримувався чітких інструкцій. Часом йшов зі своїми хлопцями, часом – із зовсім чужими, знаючи лише позивні і те, що необхідно кожному  зробити.

  Коли Олександр приїхав під час відпустки до сестер Таїсії та Людмили в Оконськ, всі зауважили, як він змінився: нічого не розповідав, був весь час задуманим, відводив погляд убік. Лежав на дивані і переглядав телеканали. Падав листок з вазона – він схоплювався на ноги. Спати не міг.

– Якось дивився новини і почув про те, що в районі Вуглегірська вороги застосували танки. Він добре знав ті позиції. Вмить спалахнули спогади про бій у тому районі. Стався нервовий напад. У поліклініці сказали, що він хоче уникнути служби в армії. Такі слова боляче ранили його... – з гіркотою згадує сестра Таїсія.

 А далі –  знову АТО. Знову звиклий стрічати світанки на полі в кабіні трактора Олександр зустрічав їх на війні. Війні, в якої вимолили його рідні. Та нікому не вдалося вберегти Олександра від смерті. Через два роки після демобілізації зупинилося серце  учасника бойових дій. Біль втрати і досі ятрить душі його рідних. Тридцятивосьмирічним пішов він із житття. Недосіяв, недожав, недорадів, недокохав... 

 

Юлія Музика.

Фото із сімейного архіву Ткачуків.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua