Під наставництвом керівника зразкової літературної студії «Первоцвіт» районного Центру творчості дітей та юнацтва Любові Боричевської сотні юних жителів району зробили перші кроки у літературній творчості, розкрили свої здібності, обрали професійний шлях.
Побачити й окрилити прекрасне там, де інші його навіть не помічають, — цього навчає нас, своїх вихованців, педагог. З Вами, Любове Федорівно, ми писали не лише свої перші вірші, а й сторінки життя.
Знайомство з магією слова і десятки сполоханих, проте сповнених надії очей, невпевнені проби пера, мудрі поради, літературні конкурси, турніри журналістів, радість успіхів і гіркота невдач. «Ми все зможемо і зробимо», — завжди повторювали Ви і з’являлись сили та натхнення. Вже сміливіше брали до рук перо, пробували себе у нових жанрах і виступали перед публікою. Ви ж увесь цей час були поруч, підтримували не тільки на всіх конкурсах, але й співпереживали з нами перше кохання. Адже, напевно, більшість із нас із усмішкою і палким рум’янцем на щоках приносили вірші про шалене юнацьке захоплення.
Минули роки. Ви відправили нас у доросле життя з любов’ю до слова і обраного фаху. Дехто продовжує тримати руку на пульсі життя на телебаченні, дехто передає знання у школі. А поруч з Вами уже нові, юні, проте такі ж спантеличені й сповнені надії вихованці.
Шановна наша наставнице, нині усі щиро вітаємо Вас із ювілеєм! Щоб життя було яскравим, як весна, теплим, як літо, і снігові заметілі ніколи не проникали в душу. Бажаємо, щоб кожен прожитий день приносив радість, а ми, озираючись назад, можемо із гордістю сказати: «Завдяки Вам ми таки все змогли!»
З любов’ю - Ваші вихованці.
Поезія
Поезія – це порухи сердець
І трепет солов’їного світанку.
Коли душа зриває нанівець
Усе, що має чисте, до останку.
Поезія – у сутності доби,
У міріадах витончених долі,
Як мить розради в затінку журби,
Як божий дар, як виспівана воля.
Це той вогонь, що вік не загасить,
Це джерело, що в синяві до неба.
Мабуть, себе потрібно спопелить,
Коли в душі поезія – потреба.
Листопадова я
Листопадова я. Листопадом
Освятилась зненацька душа,
Кольоровим нестримним парадом
Падав лист і, здавалось, кричав.
Плакав вітер - малая дитина,
Зупинявсь на вогненному тлі.
У коротку спідницю вже днина
Одяглась із заморських світів.
Шурхотіло пожовклеє листя.
В поцілунках зітхало щомить,
Десь поділося літо барвисте,
В павутинну сховалося нить..
Листопадова я. Листопадом
Пролетять непомітно роки,
Залишу я тривоги позаду
І розсиплю слова, як зірки.
Захищати Вітчизну іду
Українським солдатам, учасникам АТО присвячується
Над тобою дими Україно,
Над тобою ворожа орда.
У зажурі схилилась калина,
Бо на землю ступила біда.
Кличеш соколів – хлопців до бою,
Тисне серце у матері знов.
У дорогу – хлібину й набоїв...,
Материнську незрадну любов.
І коханої погляд - сльозину,
Що тремтить, як листок на вітру.
Скаже батько маленькому сину:
- Захищати Вітчизну іду.
У донецьких степах неозорих,
Де панують терор і вояж,
Український солдат у дозорі
Смерті дивиться в очі не раз.
Вража куля - пропасниця люта,
Стереже кожен час, кожну мить.
Побратим вже у полі убитий
В полинах непорушно лежить.
Виростає у серці лиш докір:
- Не змогли врятувати життя...
Ця війна – то суворі уроки,
І назад вже нема вороття.
Ні вагань, ні сум’ять тут не треба,
Вся душа прогоріла вогнем,
Прагне миру і світлого неба
Під твоїм камуфляжним плащем.
Бо не ми – малороси безликі,
Україна – звитяга і міць.
Ми - не мізер, а духом великі
Правда й воля женуть братовбивць.
І народ наш відбудеться знову
Через «гради», тамуючи страх,
Україна – його перемога
І жертовність в усіх на очах.
Коридор спорожнілих ілюзій –
То облуда цієї війни.
Наш солдате, улюблений друже,
Ми усі на твоїй стороні!
Любов БОРИЧЕВСЬКА.