березня

19

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

78-літній маневичанці Надії Михайлівні Кривошеї  тавро доньки «ворога народу» і важка форма сколіозу не завадили здобути освіту, бути коханою, народити донечку, три десятиліття пропрацювати у Маневицькій ветеринарній лабораторії.

 

Юність: не в колгосп, 
а в технікум
– Ти їдеш, ти їдеш, а ти, «бандерівське насіння», злазь! – грізно проказав водій, тицяючи пальцем у геть закоцюрблу від холоду худеньку дівчину. Пташкою затріпотіло її серце, ось-ось, здавалося, гучне гупання в скронях розіб’є його на тисячі уламків. Та воно лишилось цілим, хоч у грудях йому стало холодніше, ніж задубілим ногам в гумових чобітках. Імлистою ковдрою огорнув відчай –  це була єдина можливість для Надійки Теслюк потрапити після канікул з рідного села Тристень на навчання до Рожищ, бо туди не їздив ніякий транспорт, крім колгоспної машини, що періодично возила на переробку цукрові буряки… І десь ніби оддалік чулися слова кількох інших «пасажирів» навантаженого буряками причепа, що стали на захист й так скривдженої життям дитини. Вмовили водія. Рушили… 
Через хворобу не стала Надія Михайлівна колгоспницею. Належної медичної допомоги для звичайної сільської дівчинки не було, та й методика лікування сколіозу 3-4 ступеню була надзвичайно жорсткою і довготривалою, тож вже у юному віці в неї були серйозні зміни хребта. Слабка фізично, вона добре вчилася, і у випускному класі почула від дядька: «Ти не зможеш в колгоспі ні «норми» сапати, ні корів доїти, а ти дівчинка не дурна, тобі треба вчитися, щоб заробляти собі на життя». Саме дядько зробив дерев’яний ящик, що безвідмовно служив студентці чемоданом. Склавши туди все своє «добро», 15-річною вона вирушила за 30 км від села здобувати професію в Рожищанський ветеринарний технікум. Перша її стипендія – це перші гроші, які вона тримала в руках. І виживала завдяки тій стипендії, а ще завдяки безкоштовному харчуванню в столовій технікуму, де часом доводилось занадто довго пережовувати скромний обід, чекаючи, поки всі розійдуться, щоб забрати собі на вечір до чаю кілька шматочків хліба, що лишились. Тут вона вперше відчула гіркоту своєї фізичної вади, але намагалась про це не думати, а наполегливо вчилась. 
Донька 
«ворога народу»
Свого батька Надія Михайлівна майже не пам’ятає, хоч добре пам’ятає його не зовсім зрозумілі колись слова: «Діти, ось побачите, Україна буде вільною і розцвіте, як вишневий сад!». Це для нього були не просто слова, це було його щире переконання, через яке він залишив дружину з шістьма дітьми і воював за вільне майбутнє України. Про дітей дбали мати з дідусем, батьковим батьком, який вважав, що якщо дома малі діти, то їхньому татові піклуватися потрібно, насамперед, про них, а не гнатися за примарними ідеалами. Його так прогнівала позиція свого сина, що навіть коли від  Михайла передали записку, де він просив дружину передати йому картопляних обрізків, то він не дозволив невістці цього зробити.
Трагічною була доля її найстаршого брата, який у кривавій круговерті війни, коли нелегко було 18-річному юнаку розібратися в тому, що відбувається, і він обрав шлях протилежний батьковому – став «стрибком», про яких люди говорили, що вони й самі не знають кому служать: то годять радянській владі, то ходять міняти патрони на сало. А одного дня до них просто прийшли і сказали матері: «Йди, Настю, твій син лежить розстріляний в канаві…» 
– Батько  був засуджений за свою підпільну діяльність на 10 років, відбував покарання в Целінограді (Казахстан), де і лишився проживати, бо ж оте страшне, як на ті часи, тавро «бандера» не дало б йому життя на рідній землі, –  розповідає Надія Михайлівна, яка росла напівсиротою і  сповна  відчула, що таке бути донькою «ворога народу». 
Маневичі: професійне 
і сімейне життя
Маневичі рідні цій жінці вже більш ніж півстоліття, відколи вона в 1963 році разом із чоловіком приїхала за направленням працювати в Маневицьку ветеринарну лабораторію. Молоде подружжя поринуло в роботу: дружина пішла працювати в бактеріологічне відділення лабораторії, чоловік –   майстром по якості продукції на меблеву фабрику. 
Наперекір словам свекрухи: «Хіба ж у тої калічки діти будуть?», вже наступного року Надія Михайлівна завагітніла. І хоч хвороба спровокувала проблеми з вагітністю, жодні вмовляння лікарів позбутися дитини на неї не подіяли. 
– Сама дитина, а ще дитину родить! Розчавимо голівку, витягнемо і нащо тобі той клопіт!  –   згадує слова старої лікарки Надія Кривошея. Та все ж таки дитину при вазі 36 кг вона виносила, і в 1965 році за допомогою кесаревого розтину на світ з’явилася донечка Леся. Знеможена породілля тоді довго відходила від наркозу, заново вчилася ходити і не уявляла, що зможе колись повернутися до нормального життя. 
Час спливав непомітно, росла доня, летіли дні і місяці роботи в  лабораторії.  
– Проводили ми  чимало досліджень, для цього в лабораторії навіть були піддослідні тварини – щурі, кролі та морські свинки, – згадує робочі будні моя співрозмовниця і додає, – здається, все тільки починалося, а ось ти вже ветеран праці, пенсіонер і тобі вже «добігає» восьмий десяток літ… 
Нині Надія Михайлівна – мати, теща, бабуся двох онуків і прабабця чотирьох правнуків. Вся родина проживає в Луцьку і по можливості провідує свою рідненьку, яка з нетерпінням чекає на кожну наступну зустріч. 
– Недаремно прожила, бо послав Бог дитину. Вистачало і негараздів, але ж так багато було приємних моментів, які гріють тепер  серце довгими вечорами на самоті.  Я вдячна Богу за те, що живу саме в чарівних Маневичах. Тут пройшли найщасливіші мої роки: облаштування сімейного гніздечка, зростання донечки, робота, спілкування з милими серцю людьми, –  говорить Надія Кривошея, яка невтомно складає дяку Богу за все хороше, що було в її житті, молиться за здоров’я своїх близьких і спокій та добробут в Україні. 
Юлія Музика.  
На знімку із сімейного фотоальбому: Надія Кривошея з  внучкою Оксаною.
 

You have no rights to post comments

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua