жовтня

22

Понеділок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

9 грудня жителька с. Кукли Надія Тимофіївна Макарчук у родинному колі відзначила своє поважне 90-річчя. За плечима жінки далеко позаду залишилися нелегке голодне дитинство та 40-річна праця на педагогічній ниві у Куклинській школі.

 

У переддень ювілею мав нагоду поспілкуватися із Надією Тимофіївною та її старшою донькою Ольгою. Безжальні роки схилили стареньку до землі, вона стала погано чути, однак пам'ять ще має чудову. Вразила і чітка вчительська вимова, якою і повідала про своє нелегке життя.
Батько Надії Тимофіївни був вдівцем і з дочкою проживав у селі Сезьки Чернігівської області. Мати, теж вдова, із своїми сином та дочкою проживали в сусідньому селі Ольшана. Коли вдівці побралися, у далекому 1927 році у них і з’явилась дочка Надія. Згодом народився ще брат.  
– Батько відвів мене до школи у 1934 році, коли мені ще не було семи років, а перед Новим роком помер, – розповідає Надія Тимофіївна. – До війни мати працювала у колгоспі, а я встигла закінчити сім класів. Гітлерівці у нашому селі стояли два роки. Молодь та старих гонили на роботу. Пригадую, мене разом із іншими послали за багато кілометрів перебирати картоплю для німців. По дорозі назад нас перестрів німецький комендант і велів закрити у якомусь приміщенні. Потім виводили з сокирами та лопатами корчувати пеньки у лісі. Охороняла поліція. Раз на день давали поїсти картоплі. Поліцаї стояли із нагайкою, а тих, хто розгинався, били. Думали, що нас розстріляють, але відпустили. 
По закінченні війни Надія отримала середню освіту, а потім вступила до Ніжинського вчительського інституту, де провчилась 2 роки. Жінка пригадує, що у той час була страшна голоднеча і карточна система, за якою вдень можна було отримати 400 грамів хліба на людину. Після завершення навчання випускників двох курсів інституту направили на Західну Україну, де ситуація із харчуванням не сильно відрізнялася. 
– Приїхавши ще з однією дівчиною у Кукли у 1949 році, ми стали свідками бою між енкаведистами та місцевими хлопцями, – продовжує бабуся. – Були вбиті із обох сторін. А наступного дня енкаведисти заарештували декількох місцевих, як бандерівців. Тоді багато кого за бандерівщину вивозили до Сибіру. 
Надія Тимофіївна мала право викладати фізику й математику у 1-8 класах, тож незабаром вже навчала учнів 7-го класу, який був найстаршим у їхній школі. Сама ж школа знаходилася неподалік від церкви і була на одну кімнату.
 – Діти були слухняні і дуже хотіли вчитися, – говорить моя співрозмовниця. – Загалом усі діти, які пройшли через мене, були жадні до навчання. 
У 1950 році вчителька вийшла заміж за місцевого чоловіка Юхима. З часом у подружжя народилося троє доньок: Ольга, Ганна і Тетяна. Збудували хату. Надія Тимофіївна намітила отримати вищу педагогічну освіту, але її плани не реалізувались, бо чоловік вирішив поїхати освоювати цілину.
– У 1961 році батько нас повіз у Казахстан, – вступає у розмову донька Надії Тимофіївни пані Ольга. - Жили ми у місцевості, яку називали Тургайські степи, неподалік Байконуру. Батько працював художником-оформлювачем, а потім кухарем, а мама викладала математику і фізику. За старанну працю маму навіть преміювали путівкою. Тож єдиний раз у житті вона побувала на курорті в м. Нальчик (Кабардино-Балкарія). А я була в Артеці.
Повернулася родина на Україну лише у 1967 році. Щоправда, донька Ольга закінчувала 10-й клас у російськомовній школі в Ковелі, де проживав  брат матері, оскільки навчання в Казахстані велось на російській мові. 
– Згодом один із моїх перших учнів Петро Хомич збудував у Куклах нову школу, – продовжує учителька. – Так і працювала там до 1989 року, поки не вийшла на заслужений відпочинок. На пенсії ще викликали у школу викладати математику і трудове навчання.
До цього жінці вже довелось пережити втрату чоловіка. 
– Ми всі у Казахстані захворіли на онкологічні захворювання. Напевно, це результат ядерних випробувань на Байконурі, інакше це пояснити не можна, – говорить Ольга Юхимівна. – Після батька померли й дві мої молодші сестри. Була хвороба і в мене, і в матері. Але маму спас Господь. У мого дядька дружина п’ятидесятниця. Коли  ми їхали з нею на операцію, вона запропонувала заїхати у с. Хопнів Ківерцівського району до одного п’ятидесятника (нині покійний), який лікував людей зі всього світу, мовляв, це не зашкодить. Прийшли до нього, стали на коліна і він звершив молитву. Після того вже пройшло чимало часу, і тих людей, які лікувалися разом із матір’ю, давним-давно немає. А ми разом із мамою є адвентистами сьомого дня.
Творча активність ніколи не покидала Надію Тимофіївну, тож не так давно завершила вона писати свої спогади-мемуари. А спонукала це зробити дружина онука, педагог за освітою, яка якось при зустрічі у розмові сказала, що «якби хто написав, як раніше жили, то цікаво було б почитати». Тож бабуся й почала писати і відтворила спогадів на цілий товстий зошит, який зараз перечитують онуки. Їх у неї шестеро та тринадцять правнуків.
– Хочемо з донькою зібрати усіх родичів на ювілей, щоб вони побачили один одного і родичалися далі. І щоб побачили бабу-нездару, – сміючись, наостанок промовляє 90-літня учителька. 
Багато хорошого про Надію Тимофіївну почув від нинішнього директора Куклинської школи Ніни Хомич: «Моє знайомство із Надією Тимофіївною відбулося у 1971 році, коли прихала працювати у Кукли. Тоді більшість вчителів були від Бога. Надії Тимофіївні доля випала не проста. Але вона справлялася і вдома, і на роботі, де була старанним та сумлінним педагогом. Була закохана у свою роботу та учнів, а про свій предмет постійно повторювала: «Математика – цариця всіх наук». 
«Коли йду до церкви, інколи заходжу провідати свою колегу Надію Тимофіївну, згадати минуле, – розповідає вчитель-пенсіонер Галина Трощук. – Часто запитую, як їй вдається все пам’ятати. А вона відповідає: «Для того, щоб пам'ять збереглася в людини, їй треба постійно про щось думати, згадувати своє дитинство, про родину, аби працював мозок. Бо як не працюватиме мозок, тоді людина починає усе забувати, а значить і перестає жити…» 
Сергій ГУСЕНКО.
На знімках: Надія Макарчук (крайня праворуч) із сім'єю доньки Ольги. 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua