Все життя водія Довжицької сільської ради Бориса Марчука пов'язане ізавтотранспортом
Як гадаєте, шановні читачі, що мене найбільше здивувало під час розмови із досвідченим водієм 1-го класу? Хто не знає Бориса Йосиповича, нізащо не здогадається. Це його любов до поезії. Так, звучить доволі незвично, бо якось так у нас повелося, що водій і поезія начебто несумісні. Але вже так склалось у житті мого співрозмовника, що з раннього дитинства часто чув віршовані рядки, які легко запам'ятовував.
- Змалечку мій батько привив мені любов до поезії, - розповідає Борис Марчук. - Я, ще будучи маленьким, вже знав багато усіляких віршиків, які ще й досі пам'ятаю. Потім, навчаючись у школі, теж отримував задоволення від читання та любив декламувати вірші. Потім і в армії, і опісля на роботах іноді щось читав зі сцени, і нині товаришую із поезією. Часто, зустрічаючись з друзями, буває влучно прочитаю щось в тему. Серед моїх улюблених авторів Володимир Висоцький, Тарас Шевченко та чимало інших.
Детальніше читайте у "Новій добі"