березня

19

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Родина Теодоровичів у свій час мешкала у с. Гута-Лісівська. Батько пана Дмитра, теж Дмитро, навчився ковальській справі в одинадцять років. Під час Другої світової війни через ваду ноги на фронт не потрапив, а був направлений працювати ковалем, які у той час дуже цінувалися, в с. Рудка. Так там і оселився, купивши собі стареньку хатину, яка є ще до сьогодні, та все життя пропрацював у колгоспі ім. Мічуріна ковалем.
Здобувши професію водія, після армії  і син Дмитро залишився в селі. 
Після того, як розвалився колгосп, пан Дмитро ще деякий час працював на автомобілі при сільській раді, де утворився такий собі комунгосп. Але це тривало недовго.
– Батькові допомагав у кузні молотком стукати ще до армії, – розповідає мій співрозмовник. – Це зараз можна працювати одному, бо є допоміжний інструмент (болгарки, зварювальний апарат тощо), а тоді ж нічого такого не було. Все робилося вручну. Якщо треба кусок металу відрубати, батько гріє метал і тримає, а я б’ю. Проте батьку допомагав, але сам не кував. І поки шофером працював, до цієї роботи не брався. 
Вже як не стало машини, пан Дмитро і замислився, чому ж не працювати в батьківській кузні. Тим паче, що бачив, як усе робилося. Так і почав свою ковальську справу: робив нові плуги, рала, борони, сапи та ремонтував вживані. Відразу не дуже виходило. Часом заходив у кузню і батько, який вже жив окремо, кував свої замовлення, давав підказки.  
– Пік затребуваності ковальської роботи був років десять тому, – говорить коваль, – адже тоді у людей ще не було стільки техніки. Тоді роботи було багато. Хоч і заробітки ковальські не надто великі. Проте, щоб щось робити, треба мати чим. У кузні залишився батьків інструмент, а дещо вже й зробив сам. 
Головне у кузні - наковальня (ковадло), молоток та горно. Звісно, все це є. Раніше ще й міх був, якого пан Дмитро віддав лісівнику із Новосілок для декору під старовину. Зараз повітря наганяється електричним вітряком. Із раритетних пристроїв у кузні – дієвий польський навісний механічний свердлильний станок 20-х років минулого століття, який називали бормашиною (на фото). Наковальня ж дісталась від цигана, який умовив батька пана Дмитра обміняти на більшу, а собі забрав маленьку, яку зручно перевозити.  
Окрім ковальських навичок, чоловік вправно володіє зварювальним апаратом, що неабияк допомагає в роботі. 
Має пан Дмитро три сини - Віктора, Миколу та Сергія, які вже залишили батьківську хату. Якщо старший та молодший не виявляли нахилу до ковальської справи, то середній Микола, за словами батька, був «ковалем капітальним». 
– Коли жив зі мною спочатку один, а потім і з невісткою, то охоче кував і брався за все, – розповідає пан Дмитро. – Потім побудувався у с. Прилуцьке біля м. Луцьк і, навіть, деякий час працював у кузні в обласному центрі. 
Для роботи із металом потрібне вугілля. Дмитро Дмитрович, аби здешевити процес, виготовляє власне, деревне. А як його робити, поділився і зі мною: «Беру сухий дуб, ріжу його на звичайнісінькі дрова.  Для випалювання деревини використовую 200-літрову залізну бочку без низу і верху. Розпалюю прямо на землі багаття, куди зверху ставлю бочку і накладаю досить щільно до верху дубові дрова. Вони там повинні перегоріти до такого стану, як в мангалі на шашлики (щоб не було головешок, але і не на попіл). Потім заливаю зверху водою. Виходить готове вугілля». 
Сергій ГУСЕНКО.
Фото автора.

You have no rights to post comments

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua