Це невеликий перелік новорічних персонажей, в які перевтілювалася директор Маневицького районного центру творчості дітей та юнацтва Валентина Ковальчук.

А ще  вона більше двадцяти років є сценаристом, режисером та постановником новорічних свят, ранків, вистав, які проводить колектив позашкільного закладу. І основне святкування Нового року в неї проходить на роботі.

- Передноворічний період у нас, мабуть, найбільш завантажений, слід підготувати чимало заходів, - каже директорка. – Моя сім’я вже звикла, що у святкові дні я до ночі в праці. Лише останні років чотири особисто не беру участі у новорічних дійствах, а раніше ким лишень не доводилось бути! Крім головних новорічних персонажів була домовиком  Кузею та Бармалеєм, водяним та розбійником, Вінні-Пухом і Чіпом (мультфільм  «Чіп та Дейл спішать на допомогу»), чортеням і ведмедем, циганкою і Буквоїдом… До власних дітей – Саші та Олі – на новорічні ранки в садочок чи в школу я майже весь час не встигала переодягатись і прибігала в костюмі якогось персонажа. Тож поруч із святково одягненими мамами почувалась  не зовсім комфортно. А вдягати на новорічні ранки доньку  та сина доводилось чоловікові чи виховательці та вчительці.

- А чоловік не нарікав, що він у новорічні дні був і за тата, і за маму? - запитую у співрозмовниці.

- Ще й за Діда Мороза дома, - всміхається Валентина Миколаївна. – Чому ж ні? Нарікав, мовляв, у людей ненормований день, а у тебе ненормований рік.

Та і чоловік, і діти розуміли, що такою вже є їхня люба мама і дружина, що енергія у неї б’є ключем, і є безліч задумів та планів, які неодмінно слід втілити у життя.

До речі, за оцю завзятість і непосидючість якось довелось випускниці Ватинської школи-восьмирічки, що на Горохівщині, отримувати грамоту лише за відмінні успіхи в навчанні (зазвичай ще пишуть та зразкову поведінку).

- Поведінку поставили мені задовільну, - з усмішкою пригадує моя співрозмовниця цей прикрий момент шкільного навчання. - У нашому класі навчалось одинадцять дівчат і четверо хлопців – ось і довелось заступитись у бійці за сильну половину людства.

Саме у школі визначилась із професійною стежиною, обрала спеціальність «вчитель початкових класів», і ось уже 18 років на посаді директора дбає про розвиток дитячої та юнацької творчості. І дбає  добре, свідчення цьому – почесне третє місце у Всеукраїнському конкурсі майстерності педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів.

- Для мене більш родинним святом є Різдво, - вертається до теми новорічно-різдвяних свят моя співрозмовниця. – Поки живі були батьки, ми встигали на Свят-вечір двічі «повечеряти», - побувати в батьків і моїх, і чоловіка, ті за три кілометри в сусідньому селі жили. А нині на Свят-вечір з нами син, донька з чоловіком та внучкою Даринкою. Ялинку ставимо лише живу, щоб пахло зимовим лісом. Деяким ялинковим  іграшкам  по тридцять років. Це як пам’ять… Ніколи не забуду ялинку дитинства із паперовими ланцюжками-гірляндами. Вона стояла у залі, яка  мало протоплювалася, майже до 8-ого Березня. Дотримуємось традиції, що щороку на ялинці повинна бути хоча б  одна нова прикраса, і, бажано, виготовлена власноруч. Кожного року, коли годинник пробиває дванадцять годин, загадуємо бажання.

- І збувались? – не втримуюсь, аби не  запитати.

- Як які. Ось збулось, що маємо хорошого зятя, чарівну внучку. Нині мрію якнайшвидше перебратись у свій будинок, завести собаку.  А що до професійного, то дуже хочу аби в нас більше розвивалась дитяча технічна творчість і щоб менше було паперової роботи. Ну і, звичайно, щоб якнайшвидше настав мир.

Позаяк наступний рік Собаки – мій рік, то цієї новорічної ночі загадуватиму два бажання – одне особисте, інше професійне. Які саме – не поділюсь, їх повинен знати лише Дід Мороз. Бо хоч ми давно вже не діти, але щороку так чекаємо Нового року із вірою, що до  нас прийде щось нове, світле, і що обов’язково станеться якесь диво…